29 травня шкільна родина зібралася разом в єдиному просторі тепла та спогадів, аби провести «Свято останнього дзвоника 2026».
Попри всі виклики цього дня в ефірі відчувалося найголовніше: невидима, але міцна нить, що єднає вчителів, учнів і батьків, незалежно від відстані. Під майстерним керівництвом педагога-організатора Наталії Савіної та завдяки ведучим Світлани Драної й Арсенія Волкова, свято перетворилося на зворушливу оду нашому спільному шкільному життю.
Розпочавшись із величного звучання Державного Гімну України, захід став моментом єднання. Сьогодні слово «мир» для нас набуло особливого, сакрального значення – воно перестало бути звичним і стало нашою спільною мрією. У глибокій тиші хвилини мовчання ми згадали тих, чиї імена назавжди вкарбовані в історію нашої країни, – Героїв, що віддали життя за наше право жити, мріяти та вчитися. Ми вдячні мужнім захисникам і захисницям, рятувальникам, енергетикам, волонтерам, медикам і всім, хто дарує нам можливість бачити кожен новий світанок.
Але життя триває, і шкільна історія продовжується успіхами наших учнів і учениць. Директорка школи Нана Вікторівна Ушкалова відзначила старанних здобувачів освіти грамотами та подяками, підкреслюючи, що за кожним успіхом дитини стоїть праця вчителів та невтомна підтримка батьків. Атмосфера свята переливалася музичними вітаннями у виконанні Єлизавети Сікалової, Ярини Попової, Дмитра Шаповала, солістів вокального ансамблю «Мажор» і веселою руханкою, які підготувала Людмила Гладиш. Ми з усмішкою згадали кумедні моменти онлайн-уроків, де під ковдрою іноді ховалися справжні знання, а піжамний дрескод підкреслював щирість нашого дистанційного буття.
Кульмінацією нашої віртуальної зустрічі стала зворушлива історія випускників 12-го класу – талановитих особистостей, які стали справжньою гордістю нашої школи. Наталія Савіна та Олена Бєляєва з особливим теплом представили кожного з них, нагадуючи нам, як багато перемог і творчих звершень було на їхньому шляху до дорослості. А коли в ефірі зазвучав останній шкільний вальс у виконанні Марини та Іллі Волкових, час ніби зупинився, даруючи кожному глядачеві мить світлої ностальгії.
Останній дзвоник 2026 року – не крапка в нашому спільному літописі, а тепле «до зустрічі». Нехай мелодія, що сьогодні пролунала, ще довго відлунюватиме у серцях надією, впевненістю у майбутньому та вірою в те, що попереду у нас ще безліч світлих днів, нових доріг і мрій, які обов’язково здійсняться!
